Брашпиль, ланцюговий ящик і якір

Брашпиль за $150

Мені трапилася доволі вигідна пропозиція: кістяк брашпиля Lewmar Pro 700 за $150. Я замінив усі підшипники й сальники і зробив нову кришку мотора, бо оригінальну з'їла корозія. Схоже, попередній власник заклеїв дренажний отвір, і брашпиль наполовину заповнився солоною водою. Ще я замінив пружини щіток і складену шестерню, яка була в дуже поганому стані, а потім відполірував корпус до дзеркала й пасивував.

Ось мотор на початку: вушка кріплення зруйновані, пружини щіток згнили, підшипники торохтять як скажені, а мотор усе одно працював. Нову кришку я вирізав на своєму саморобному фанерному ЧПК. Потім мотор повернувся на місце. А потім, через два роки, я нарешті дійшов до встановлення.

Оригінальний «носовий ролик» не підходить для ЖОДНОГО якоря. На 34-футовому човні він виглядає радше як жарт. У кращому разі через нього можна пустити мотузку для обіднього якоря. Ланцюг 5/16 туди не лізе взагалі. Тож я зрізав одну пластину з правого боку, щоб поставити справжній ролик під мій 25-фунтовий CQR і ланцюг 5/16. Ось бокова пластина знята, а ролик на примірці; ззаду потрібна пластина-проставка.

У червні 2024-го, одразу після фарбування палуби, я вирізав праву пластину ролика, дуже приблизно приміряв новий ланцюговий ролик і поміряв ланцюговий ящик.

Кріплення брашпиля

Я змоделював шлях ланцюга, щоб поставити брашпиль у правильне місце. Ось найперший прототип кріплення. Друга примірка показала, що брашпиль треба зсунути на 2 дюйми вліво.

Потім з'явилася перша справжня версія монтажної пластини. Примірка показала, що брашпиль має зсунутися на 25 мм уліво, щоб стати в лінію з ланцюгом. Ще я прибрав передню частину і лишив тільки «місток».

Добре подумавши, я вирішив прикрутити кріплення брашпиля болтами до ланцюгового ящика. Мої міркування: навантаження не може перевищити максимальне зусилля брашпиля, помножене на коефіцієнт запасу, скажімо, 2. Зусилля — 300 кг, отже, на кріплення менше 600 кг. Шість болтів 5/16 — повний перебір, але стінки ящика лише 5–6 мм склопластику, тож навантаження треба розподілити. Болти лише не дають кріпленню ковзати вгору; бічне навантаження бере клиноподібна форма ящика. Але ланцюг заходить приблизно на 4 дюйми вище кріплення, тож намагається підняти задню частину пластини, може, з половиною основного зусилля. З двома болтами на бік жоден болт не отримує понад 300 кг на зріз. А склопластиковий ламінат витримує 1 000–2 500 МПа; отвір під болт 5/16 у 5 мм дає приблизно 0,00004 м², тож навіть при 1 000 МПа це близько 40 кН, приблизно 4 тонни на болт. Має вистачити.

Тож я використав сам ланцюговий ящик як форму для монтажних пластин, щоб вони точно повторювали стінки й рівномірно розподіляли навантаження. Малярний скотч, роздільний засіб ПВС, потім два шари 1708 на стінки й аж до верху кріплення. Насправді видно лише кути. Ось вигляд знизу під час першої формовки. А потім виймаємо з «форми»: тепер у мене ідеально підігнана основа, на якій можна будувати далі. Виріз з одного боку — під вентиляцію фекального бака.

Тим часом я хотів відбудувати вбудований паливний бак, а це могло забрати тижні, проте ходити під вітрилами хотілося. Тож я поставив 2-галонний «запасний» бак у моторний відсік. Він з тих, що на один раз, але сподіваюся, переживе кілька швартувань. Як для короткочасного рішення — непогано.

Потім назад у гараж: обрізав зайве, прошліфував і почав нарощувати зсередини. На ЧПК я вирізав з G10 5-міліметрову «перехідну пластину» з точним малюнком отворів брашпиля. Вона економить час, гарантує рівну поверхню під брашпилем і трохи його піднімає, тож шестерні й мотор можна обслуговувати, не знімаючи брашпиль з палуби. Пластину заламінували на загущеній епоксидці й заповнили довкола епоксидною шпаклівкою.

Потім галтелі всередині і ще чотири шари 1708 знизу до монтажних пластин. Коричневий колір — знову старий затверджувач з металевої банки. Залишки я обрізав ножем, коли смола вже тримала форму, але ще була м'якою.

Оскільки я будував зсередини назовні без форми, зовні знадобилися шпаклівка (епоксидна TotalBoat) і шліфування, щоб вийшло рівно. Потім знову шліфування, два шари ґрунту і один шар Interlux Perfection, як і вся палуба. І маємо майже ідеальну деталь, майже готову до встановлення. Ось брашпиль на примірці на готовому кріпленні, і кріплення на примірці на човні.

Поки що я лишаю його знімним, на шести болтах 5/16 до стінок ящика. Головна причина — доступ до гайок під палубою для носового путенса і релінга. Видно маленьку пластину на передній стінці ящика. Якби кріплення було постійним, доступ туди став би дуже важким.

Глибший ланцюговий ящик

Спершу я планував 60 футів ланцюга, а решту — трос. Але коли пішов по магазинах, 90 футів (повне відро від виробника) виявилися дешевшими, ніж 60 футів на відріз. Тож 90 футів: тепер я можу стояти на повністю ланцюговому якірному канаті на глибині до 10 футів, і звучить це круто.

Але брашпилю потрібно щонайменше 10 дюймів вільного падіння під зірочкою, а мій ящик був десь 12 дюймів завглибшки. Замало. А я лінивий: краще тиждень будуватиму глибокий ящик, ніж щоразу розкладатиму ланцюг руками. Варіантів було два.

Варіант 1: прорізати наявний ящик, поставити водонепроникну переборку і використати весь ніс як ланцюговий ящик. Плюси: справді великий ящик, ланцюг лежить низько, і «аварійний» відсік, якщо налечу на щось і проб'ю ніс. Мінуси: сам він не дренується, тож потрібна ще одна помпа або злив в основний трюм, а мені це не подобається. Він великий, 30–50 галонів чи більше, і хвиля через ніс може заповнити його за секунди, особливо якщо кришка колись відкриється. А ще борти там я хотів би підсилити: 6–8 мм додаткового склопластику, укладеного майже догори ногами в тісному просторі. Плюс це створює жорстку точку в корпусі, що може принести свої проблеми.

Варіант 2: вирізати отвір і збудувати «відро» на 6–8 галонів, достатньо велике для всього ланцюга. Плюси: його можна зробити знімним для доступу до носа, малий об'єм не втримає багато води навіть повним, будувати значно простіше, на формі вийде гарна внутрішня поверхня, корпус не страждає, і носові дверцята в каюті лишаються. Мінуси: він менший, тож менше ланцюга, вага вище, важко поміряти ящик, щоб добре сів, а старий дренажний отвір треба закрити й зробити новий кінгстон.

Рішення: варіант 2, самодренажний ящик, підвішений до палуби, якомога знімніший, або хоча б такий, щоб легко вирізати. А наявну дерев'яну переборку заформувати водонепроникно до ватерлінії, з дверцятами, що лишаються, здебільшого для якогось захисту на випадок пробоїни в носі.

Я вирізав дно оригінального ящика, зробив з дерев'яних смужок шаблон ящика, а використавши старий ящик як форму — шаблон «інтерфейсу» з наявними стінками. Щоб ящик був знімним, потрібне щільне прилягання до наявних стінок. Потім перевірив глибину нового ящика й зробив шаблон для вирізання оригінальної кришки ящика.

Фанерна коробка — це форма, а не заповнювач. Внутрішня форма означає, що всередині ящика нічого не формуєш, і поверхня гарна. Вона має бути на 10 мм менша за простір, а 10-міліметрові проставки по боках імітують майбутній склопластик. Сідає добре. Передня й задня перехідні пластини стали на місце, щоб задати положення форми.

Я обрізав зайві фанерні «вушка», зробив усередині галтелі з загущеної епоксидки, профрезерував і заокруглив усі кути, покрив двома шарами епоксидки й залатав кути епоксидною шпаклівкою. Через два дні вона була прошліфована до глянцю й готова до ламінування. В останню мить я згадав, що на дні потрібна западина під злив. На фото її немає, вибачте. 3D-модель, креслення в PDF і файли DXF для панелей форми лежать у моїй онлайн-папці, якщо захочете збудувати такий самий.

На форму лягли три шари рубленого мату, а потім форма вийшла. Так, я використовував роздільний засіб, і так, намагався бути обережним, але врешті найкращим способом виявилося зламати передню й задню стінки, стиснути й витягти. Форма однаково була одноразова. Ще додати: щонайменше три шари 1708 по всьому і п'ять на перехідній частині, щоб вийшло близько 4–5 мм на боках і 6–8 мм на перехідній частині й кутах.

Ось що вийшло з форми. Без гелькоуту: ящик усередині й сонця не бачитиме, але я хочу, щоб виглядав добре, тож гладку поверхню пофарбую трюмною фарбою. Потім я приклеїв перехідну частину до ящика загущеною епоксидкою в чотирьох точках, прямо в човні, і забрав їх разом додому, щоб як слід заповнити щілину. Кути лише здаються величезними бульбашками; вони прошліфовані.

Оригінальний злив був надто високо, щоб його залишати, тож його треба було закрити. Корпус там близько 6 мм, тож скіс 1:12 — це 72 мм довкола. Сім шарів 1708, від малого до великого. Перші п'ять готові, два лишилося. Латка зсередини готова; шпаклювання ззовні — наступних вихідних.

Ящик готовий, отвір готовий. Новий кінгстон став на 5-міліметрову опорну пластину з FR4, посаджену на загущену епоксидку. Знаю, що та скрутка дротів виглядає неправильно; виправлю.

Ящик став на місце, «типу» знімний: на 3M 4000UV і дев'ятьох болтах 1/4 дюйма. Він сидить на конусі, тож болти лише утримують його на місці. Навіть без них я міг у ньому стояти. Герметик заповнює щілину між старою поверхнею і ящиком. Згодом — пара шарів склотканини довкола, щоб усе було на 100% загерметизовано і рівно.

Злив — товстостінний прозорий ПВХ-шланг 3/4 дюйма. Він зливає швидше, ніж я встигаю наливати міським шлангом. Хомут один: це вище ватерлінії, без тиску. Ззовні старий отвір залатаний, прошліфований і зашпакльований, готовий до ґрунту.

90 футів ланцюга 5/16 G40 легко лягають у ящик, і зверху лишається ще десь 10–15 дюймів під падіння з брашпиля.

Носовий ролик

Ставити носовий ролик при 100 °F — уже виклик. Головна проблема: довелося від'єднати штаг, щоб просвердлити й нарізати різьбу в носовій пластині. У ролика два гвинти ззаду й один спереду. Передній бере лише бічне навантаження, і гайку під нього не підсунеш, тож я нарізав різьбу в носовій пластині й закрутив у неї. Задні гвинти йдуть крізь палубу, з гайками й великими шайбами знизу. Між палубою і роликом я поставив нержавку пластину завтовшки з носову, бо передня частина ролика лежить на носовій пластині, а задня — на склопластику.

Я б хотів опорну пластину, але є дві причини, чому я взяв широкі шайби. Поверхня знизу не рівна: посередині горбик, який створив би точку напруги й зібрав би все навантаження на малій площі. А брашпиль може тягнути лише 600 фунтів, тож велика площа опори не потрібна. Ще думаю про дерев'яний брусок і пару болтів у найзадніших отворах, після фарбування. Ланцюг іде через ролик добре, і CQR сідає.

Брашпиль на місці

Спершу примірка кріплення, потім установка на шести болтах 3/8. Усередині я поставив опорні пластини з нержавійки 1/4 дюйма з нарізаними отворами, бо до задньої стінки ланцюгового ящика дуже важко дістатися. Насправді це шматки старих путенсів, вклеєні всередині, щоб болти міг закручувати один чоловік. Усе загерметизоване бутилом. Отвори в ящику просвердлені точно в розмір і зенковані; отвори в кріпленні завеликі, щоб бутил обгортав кожен болт. Я наклав багато бутилу на шийку кожного болта і втиснув його широкими шайбами. Один болт стоїть на краю старого закритого отвору, і це не проблема: там кріплення лише тисне вниз.

Я ще раз перевірив шаблон люка, вирізав і підігнав люк ланцюгового ящика.

Потім став брашпиль. Три пробні запуски: якір і всі 90 футів ланцюга вниз на глибину 50 футів (знаю, 30 футів лягли на дно поверх якоря), але для першого тесту нормально. Я витравив увесь ланцюг і вибрав його назад. Усе працювало; ящик приймає весь ланцюг без моєї допомоги. Одного разу я випадково «зачепив» причал і спробував його підняти, або втопити човен. Тож мимоволі перевірив брашпиль на повному навантаженні. Брашпиль, кріплення і ролик вижили. Причал теж.

Ось фінальний вигляд. Наче так і було задумано від початку.

Власна батарея

Я вирішив, що брашпиль отримає власну батарею. Чому?

• У мене була гарна AGM-батарея на 55 А·год.
• На 15–20 футів коротші кабелі між батареєю і брашпилем.
• Навіть якщо я її повністю розряджу, все одно зможу завести двигун і матиму живлення для побуту.
• Її завжди можна підзарядити від інших джерел.
• Запасна батарея на борту — завжди приємно.

Тож: батарея, автомат на 50 А на плюсі, шунт для монітора батареї на мінусі й 4-полюсне соленоїдне реле, кероване 2-канальним бездротовим модулем на 433 МГц. Щоб «омореніти», я покрив плату поліуретановим захисним лаком і поклав у герметичну коробку. Ось керування й соленоїд на монтажному бруску, перевірені перед установкою, а потім встановлені, з задньою пластиною, приклеєною до корпусу епоксидкою з 404. Батарея стоїть під носовою койкою з правого боку. Автомат буде всередині шафки, заразом як вимикач батареї. До батареї йде зарядний кабель 12 AWG з власним запобіжником біля батареї. Потім тимчасова електрична перевірка «на примірці».

Того ж дня я поставив запобіжник класу T на 300 А на літієвий банк батарей.

У вересні батарея брашпиля й автомат були готові. Мінус зарядного кабелю — на бік навантаження шунта, плюс — через вбудований запобіжник на 15 А. Мінус брашпиля — на шунт, плюс — на автомат 50 А. Ще треба: підключити монітор батареї й прокласти його дроти до основного батарейного відсіку, кришка батареї, ремінь, світлодіод, що показує, що брашпиль під напругою, і, може, реле вимкнення з кокпіту.

У жовтні батарея отримала саморобну пластикову кришку, а ніс — ножні кнопки. Довелося переобтиснути дроти керування на соленоїді й додати ще один вбудований запобіжник.

У листопаді батарею закріпили ременем. Я витягнув ланцюг і позначив 40, 60 і 80 футів шматками стропи.

Люк, нарешті з засувкою

Попередній власник поставив на люк ланцюгового ящика рояльні петлі з м'якої сталі, і вони геть заіржавіли. А за оригінальним задумом засувки не було зовсім. Я залатав і прошліфував люк і розділив його на дві частини. Передня знімається, без петель. Задня, більша, — на петлях. Я вишліфував майданчики під петлі, підсилив там люк і додав на частині з петлями виступ, що накриває передню частину й притискає її, коли люк закритий. Ручка схожа на стару прямокутну, але з засувкою. Ще я опустив майданчики петель на палубі, щоб об них не перечіплятися. Потім уся фурнітура знята з носа, усе прошліфоване, а непотрібні отвори заформовані, прошліфовані й зашпакльовані.

Ще один сюрприз від попереднього власника. Він закінчив леєри на додаткових стійках і поручнях, щоб стаксель виходив назовні й не терся об леєри. Розумно. АЛЕ основи цих стійок були прикручені до палуби саморізами. Їм знадобляться наскрізні болти й опорні пластини.

Наприкінці вересня носовий релінг повернувся на 3M 4000 UV (головним чином, щоб нарізана в склопластику різьба не забилася бутилом), на оригінальних гвинтах. Поручні леєрів і кнехти посаджені на бутил. Люк тепер з двох половинок: передня знімна й закривається поворотною засувкою, а задня — на петлях, відкривається з правого боку на лівий, з ручкою-засувкою, щоб ланцюг не висипався, якщо човен колись перекинеться. Сподіваюся, ніколи. Ось кулачок засувки і ще один вигляд носа. На цьому того дня все.

Палуба пофарбована, ножні кнопки стоять, якір під'єднаний і лежить на ролику.

Керування якорем на NavPod

У травні 2026-го NavPod отримав екран Anchor_control. Що вже працює: власна якірна тривога, швидкість і курс за положеннями, усередненими за 10 секунд, поточна глибина, «віртуальна карта глибин», що будується з часом, щоб оцінювати приплив порівняно з моментом, коли кинули якір, ручні й автоматичні налаштування якоря, поточне витравлення, відстань до якоря і напрям та швидкість вітру на карті.

У березні 2026-го я законтрив дротом скоби якоря.

Сплесень трос–ланцюг

У вересні 2026-го настала черга якірного каната. Є безліч якірних тросів подвійного плетіння, але як люди сплеснюють їх з ланцюгом, щоб усе проходило через брашпиль? Звичайний сплесень з вушком робить з'єднання надто товстим і жорстким для зірочки. Моє рішення: розплести осердя й обплетення (зберігши пасма цілими), заплести їх наново як 8-пасмовий трос (осердя й так 8-пасмове), а потім зробити 8-пасмовий сплесень троса з ланцюгом. Може, це й тимчасово, але виглядає непогано.

Тріснуті скоби

Листопад 2026-го. Через два роки я вирішив замінити мотор брашпиля на новенький. Мій іноді втрачав силу на довгих важких витягуваннях. Я знаю чому: коли я його ремонтував, правильних пружин для щіток не знайшов і поставив те, що було, і, мабуть, одна пружина слабшає, коли щітка нагрівається. Пружини я заміню, а старий мотор залишу як запасний.

Під час цієї роботи Вік виявив, що обидві скоби на якірному ланцюгу тріснуті. Коли я вийняв пальці, то міг зламати їх навпіл руками. Не уявляю, як я не втратив якір!!!! Я замінив їх на оцинковані. Нема жодного сенсу в нержавких скобах між оцинкованим якорем і оцинкованим ланцюгом.