Система прісної води

Перша перевірка

У червні 2022-го я наповнив малий бак, заглушив шланги унітаза й перевірив прісну воду і відстійник. Усе працювало добре. У відстійнику лишалося трохи забагато води, і йому потрібна кришка.

У вересні штуцер сірої води заново посадили на 3M 4200.

Катастрофа з денним баком

Раніше я наповнив бак, а через тиждень уся вода була в трюмі. Бак вбудований у човен, тож я підозрював шланг. Щоб з'ясувати, треба було закрити засувку на виході з бака. Вона заклинила, тож я її зняв, розходив і почистив. Не надто важко.

Закрив, наповнив бак... і побачив гарний струмочок, що біг з дна бака. Тож довелося його розкривати.

А далі кілька причин підштовхнули мене витратити на нього справжні гроші. Кришка була просто фарбованою фанерою, і вона, звісно, згнила. Усередині бака було безліч дрібних пор з коричневим нальотом. Ніхто не знає, якою фарбою там пофарбовано, і для питної води вона точно не годиться. А ще в самому нижньому куті була тріщина. Висновок: відбудувати бак з матеріалів, призначених для питної води.

Я пішов шукати покриття для баків питної води, схвалене FDA. Більшість продається лише бочками. Знайшов кілька в реалістичній тарі:

• Jotun Tankguard DW, у 40-галонній тарі.
• LiquaTile 1172, $278 за 3 кварти.
• Belzona 5812 DW, $575 за 3,5 літра (один шар 10 міл, до 140 кв. футів).
• Belzona 5892, $850 за 4 літри, для гарячих умов.

TotalBoat радили свою поліефірну фінішну смолу, але сертифікату для питної води в неї немає. Після довгих роздумів я обрав LiquaTile 1172.

Я прошліфував увесь бак, щоб зняти фарбу, що лущилася, і розкрити тріщину, і знайшов доволі велику порожнину в дні, трохи лівіше від центру, з тріщиною через усе дно. Щоб усунути протікання, я заформував усе дно: спершу загущена смола, потім два шари 1708 на нижній кут, мокре по мокрому, кожен трохи зі зміщенням, щоб не було сходинки. Це я і бак.

Мій стіл для формовки застелений пакувальним папером, щоб смола його не зіпсувала і мокре скло не прилипало.

Потім два шари покриття. Зверху я поклав папір і оригінальну кришку, щоб не сідав пил.

У листопаді, коли бак був готовий і наповнений, вода не мала ні запаху, ні присмаку. Якою фарбою пофарбована стара фанерна кришка, я не знав, а фанера плюс вода — це проблеми, хоч яку фарбу візьми. Тож я зробив нову кришку з харчового HDPE з електричним датчиком рівня. Потім спробував водопровід, знайшов, що старий кран камбуза протікає, поміняв у ньому ущільнювальні кільця і нарешті отримав воду, щоб помити руки й обличчя в кінці важкого дня. Дрібна розкіш, що відчувалася величезною.

Передній бак і таємнича дірка

Крізь оглядовий отвір переднього бака було видно осмотичні пухирі й коричневі сліди. Для питної води недобре. Кришка трималася на чорних шурупах для гіпсокартону, іржавих як скажені, більшість закручена під 45°. Коли я спробував їх викрутити, вони відламувалися по іржавих шийках. Тож я розрізав кришку на шматки, щоб її зняти. Схоже, хтось використав замість герметика монтажний клей.

І найтаємничіше: посеред дна бака просвердлена дірка на 6 мм. Я не повірив своїм очам. Подумав, що це відколотий гелькоут, штрикнув туди шурупом — і він пройшов наскрізь.

Усередині — осмотичні пухирі всюди. Мене турбувала не міцність, а хімія, що потрапляє у воду, і чи втримає така поверхня двокомпонентне покриття. Довкола рамки, схоже, було три різні спроби закріпити кришку, і ніхто не подумав, що кожна дірка в рамці — майбутнє протікання. Кришка з будівельної фанери, звісно. А вишенька на торті — просвердлена дірка. Хто? Навіщо? Для чого? Питань більше, ніж ідей.

Я зашліфував і заповнив усі пухирі, отвори в рамці й дірку в дні, заформував їх і проклав стрічку по нижніх крайках. Потім два шари LiquaTile 1172 усередині. Це єдиний продукт, сертифікований для питної води, який я зміг купити в розумній кількості, і трьох кварт якраз вистачило на два шари. Він зроблений для бетону й сталі, але виробник підтвердив, що для склопластику теж годиться. Працювати з ним дуже важко: дуже густий, і розчинники заборонені. Застигає він гарним глянцем, крім місць, де я поклав затовсто, і він потік. Поверхня не косметична, тож байдуже.

Єдиний компроміс — бутилова стрічка на кришці. Мій план: повністю наповнити бак міською водою, під час наповнення заморозити пробу, почекати 2–3 тижні, взяти пробу з бака і відправити обидві в лабораторію. Нагоди зробити це мені так і не трапилося.

Перевірка баків і фекальний бак

У грудні 2022-го я наповнив обидва баки під зав'язку, навіть перелив аж у кришки, щоб перевірити ущільнення. Кришка великого бака загерметизована бутилом, а його штуцери — 4200, малого — силіконом. Подивимося, що протримається довше. Усередині нового бака видно кілька відтінків білого: у кількох місцях покриття пошкодилося, але лише косметично. Я намалював горбики, щоб захистити електричні датчики рівня і щоб на кришці було зручніше сидіти.

Обидва баки повні, і самоплив з великого бака в малий працює.

Потім отвір, який я прорізав під фекальним баком у пошуках заземлення від блискавки. Пам'ятаєте, я не знайшов там нічого, крім порожнечі, і жодного доступу під пілерс. Я вставив опорну пластину, прикручену ззаду гвинтами з потайною головкою, посадив оригінальний шматок назад на епоксидку і заламінував зверху двома шарами тканини 6 унцій. Міцності тут не треба, лише закрити цей простір.

Потім новий санітарний шланг до штуцера відкачки. Фекальний бак повернувся на своє місце, закріплений до підлоги й переборки дерев'яними брусками й мідними стрічками, з електричним датчиком рівня.

PEX і чотири дні стяжок

«Не намагайся покращити те, що працює!» Коротко: моєму човну 40 років, і всі шланги були оригінальні, тверді й починали тріскатися. Чекати, поки лопнуть, я не хотів, тож замінив старий ПВХ-шланг на PEX-A.

Чому PEX-A? Обтискати просто. Трубу можна розширити там, де зручно, а потім поставити в незручному місці. Фітинги дешевші за SharkBite, металевих кілець, як у PEX-B, немає, тож і корозії немає, а розширювач недорогий.

Легко сказати. У моїй голові все було просто: зняти хомути, примотати новий PEX до старого шланга і протягнути, використовуючи старий шланг як напрямну. Пара годин, правда?

Насправді — чотири дні. Чому? Усі шланги були прихоплені стяжками з кріпленням під шуруп між корпусом і внутрішньою обшивкою, у місцях, куди не дістати. Витягнути їх я не міг, тож подивився ендоскопом і побачив стяжки. Навіщо Irwin так зробив? Мабуть, усю сантехніку змонтували на внутрішній обшивці до того, як вона пішла в корпус, а стяжки тримали шланги на місці під час складання. Ніхто й не думав, що колись хтось мінятиме водяні шланги.

• Пастка 1: шланг від переднього бака до лівого, прихоплений за 5 дюймів під унітазом. З рундука носової каюти моя рука була закоротка і завелика. Довелося вирізати в підлозі біля унітаза отвір 2 на 2 дюйми. Божевілля, знаю, але не думаю, що 40-річний опалювальний шланг годиться для питної води.
• Пастка 2: за правим диваном, від гальюна до камбуза, прихоплений у трьох місцях без доступу. Посередині дивана є «переборка», крізь яку йдуть шланги, але на моєму човні між нею і корпусом щілина десь з дюйм. Тож я перерізав старі шланги, виштовхнув їх з оригінальних отворів під штурманським столом, а потім проштовхнув і виловив PEX аж до гальюна.
• Пастка 3: від камбуза до бойлера в моторному відсіку. Шланги запінені під льодовою скринею в якійсь щільній піні. Найкращим шляхом був новий маршрут між льодовою скринею і моторним відсіком: розширити вихідний отвір, прокласти нові труби поверх старих шлангів, а старі залишити там. На щастя, на моєму човні це була переважно м'яка піна, яку можна виколупати паличкою, і лише 3–4 дюйми твердої піни біля кормового кута довелося свердлити.

Але я це зробив. Плюс, мабуть, день, щоб закрити дірку біля унітаза і повернути піну. Купа роботи, але вона окупається впевненістю у водопроводі.

У камбузі я додав гідроакумулятор на 0,75 літра і кульові крани замість садового розгалужувача, що колись перемикав між ножною і електричною помпою.

У шафці гальюна: окрема лінія до душової лійки з електроклапанами й кульовими кранами. Електроклапани працюватимуть від ножного перемикача, тож вода йтиме лише тоді, коли треба. І «прогрівач» гарячої води: електроклапан з гарячої труби назад у бак, щоб перед використанням злити охололу воду з гарячої труби, і кран одразу давав гарячу.

Помпа і бойлер

У червні 2025-го стало ясно: якщо я хочу робочий душ і унітаз на прісній воді, пора міняти 40-річну напірну помпу. Нова — зі змінною швидкістю: 70 psi і 5 галонів на хвилину. Так, там унизу трохи брудно. Човну 47 років, і деякі місця просто не блищать.

У липні була примірка бойлера в моторному відсіку. Я купив 6-галонний Kuuma 11811 на 120 В. Він 13,625 дюйма заввишки, 13,75 завширшки і 19,75 завглибшки; на деяких сайтах пишуть 19 дюймів висоти, і це неправда. У моторний відсік він влазить щільно, але гарно, ніби робили спеціально для Irwin 34. У мого є монтажні пластини спереду й ззаду, тож я зробив алюмінієвий кронштейн, під який заходить задня пластина, а передню прикрутив до підлоги.

Після встановлення бойлера в моторному відсіку майже не лишилося підлоги, на яку можна стати. Тож я зробив знімну панель підлоги, здебільшого над гребним валом, яка заодно захищає ехолот і датчик лагу. Ось виготовлення шаблону.

Через тиждень усе готово. Гарно й чисто. Зверху покладу фанерну дошку, щоб на неї можна було більш-менш безпечно ставати. Шланги підключення не «морського класу», але мають синтетичне обплетення замість нержавкого, тож, мабуть, протримаються трохи довше. Прогрів гарячої води для душу перевірений. Працює чудово!

Ще я переніс розширювальний бачок охолоджувальної рідини на правий бік, де до нього легше дістатися.

Бутилова кришка протікає

У серпні 2025-го, приблизно через два роки після відбудови баків, я нарешті почав ними користуватися і одразу виявив, що кришка переднього бака протікає в носову каюту.

Найкумедніше, що вся справа виявилася в герметику. На малому лівому баку був силікон, а на великому передньому я спробував бутил. Сам бутил винен не був. В одному куті щілина між бортиком бака і кришкою була завелика, тож стрічка там так і не стиснулася. Лишився відкритий шлях і, звісно, протікання.

Щоб його знайти, я підключив пилосос на видув, щоб створити тиск у баку, і обприскав шви мильною водою. Бульбашки одразу все показали.

«Просто переклей» звучить легко, але спершу кришку треба зняти. Це була справжня боротьба. Вона була вирізана так щільно, що під неї нічим було підлізти, а бутил легко не відпускає. Пошкрябавши шов кілька разів, я придумав хитрість. Викрутив усі гвинти й пустив пилосос дути в бак. Тиску він дає хіба 3–5 psi, але кришка приблизно 20 на 30 дюймів, близько 600 квадратних дюймів. Навіть за мінімальних цифр це пара сотень фунтів, що тиснуть угору. І справді, кришка трохи піднялася. Тоді я зміг підсунути у щілину викрутки й пройти довкола, поки вона не звільнилася.

Відчистити бутил — ще одна проблема. Знімається він тільки механічно, лезом ножа. А до HDPE бутил липне як скажений. Чистка самої кришки забрала годину, і ще годину — бортик бака. Але я знайшов хитрість: під час шкрябання бризкати мильною водою. Без неї дрібні шматочки бутилу липли назад до щойно очищеної поверхні. З пульверизатором з Dawn, рідким милом і водою він перестав липнути, і пішло вдвічі швидше й значно чистіше. Наостанок протерти ацетоном, який бутил не розчиняє, але трохи розм'якшує.

Після приблизно двох годин чищення я поклав гарний товстий валик силікону й обережно опустив кришку на місце. Гвинти затягнув лише до того, як герметик вичавився в шов, щоб силікон працював як прокладка. Через тиждень, коли він трохи затвердів, я дотягнув їх, щоб як слід стиснути.

Хлор, контролер наповнення і справжня горловина

Березень 2026-го, Кема. Бойлер повернувся на місце з новим кронштейном з алюмінію на заклепках на його передньому вушку. З оригінальним кріпленням мені щоразу доводилося знімати електричну коробку, щоб дістатися до гвинтів. Новий кронштейн має таку форму, що гвинти працюють лише на зріз, а не на вирив. А бойлер отримав роз'єм живлення IP68. Ще я витягнув порожній фекальний бак і перевірив фланець входу: 1,5 дюйма.

У червні 2026-го я помітив рибний запах з баків прісної води, тож настав час для справжньої дезінфекції. Я прохлорував усю систему: 300 мл відбілювача з хлором на приблизно 80 галонів води, прогнав крізь усі лінії й залишив десь на 20 годин. Потім тричі злив і наповнив баки міською водою.

Наповнювати баки ніколи не весело. Я давно спроєктував контролер наповнення, але лінувався його поставити. Тепер він на місці. При ввімкненні він відкриває соленоїдний клапан на лінії наповнення, індуктивний датчик бачить, що бак повний, і контролер перекриває воду. Під час наповнення він коротко пікає кожні кілька секунд, щоб ти не забув, що вода тече. Коли бак повний, він переходить на значно дратівливіший півсекундний сигнал щосекунди, щоб нагадати від'єднати шланг від причалу. Дуже дієво. Проігнорувати неможливо.

Чому електроніка, а не простий поплавковий клапан? По-перше, електроніку я можу спроєктувати й зібрати сам, зробити надійною і втримати ціну. По-друге, поплавковий клапан усередині бака означає розкривати бак, коли він зламається, плюс морока, щоб бак наповнювався повністю й не переливався. Зовнішній поплавковий клапан потребує додаткової сантехніки, щоб відчувати рівень, а на вітрильнику завжди є шанс, що вода знайде дорогу в трюм, коли накренишся. З електронікою все, що треба обслуговувати, лишається доступним (принаймні для мене), бак наповнюється майже до верху, і я маю автоматичне перекриття плюс нагадування. Ще я додав щиток запобіжників у відсіку кондиціонера.

Через два тижні я поставив справжню горловину для берегової води з постійною трубою до бака. Більше не треба просовувати шланг крізь люк і щоразу лізти під носову койку. Значно швидше, чистіше і в рази зручніше.