Журнал плавань

Дівчата разом

Грудень 2021-го, день 4. Того дня на човні нічого не робилося. Ми просто перегнали Sea Sun, мій Hunter 19, з West Beach Marina до Commanders Point Marina, щоб вона стояла поруч з Irwin 34. До речі, з ім'ям визначилися: Irwin тепер «Віра». Трохи більше двох годин, приблизно 6–7 миль, на 3–5 вузлах, при гарному вітрі 5–20 вузлів, 10–13 °C, на початку з дощем. Дякую, Юджине, за допомогу. Тепер дівчата разом!

Ласкаво просимо до марини.

У березні 2022-го мене попросили звільнити друге місце, тож дівчата стали поруч, пришвартовані борт до борту.

У квітні я помив Sea Sun. Мала була така брудна, вся в пилу й пилку. Тепер вона чиста й готова до походу. А озеро все мілішає й мілішає.

У червні «Віра» переїхала на місце біля причалу ближче до входу, тож тепер на борт справді можна потрапити.

Перший справжній похід

Серпень 2022-го: цілий день, з 6 ранку до 7 вечора, на сортування, впорядкування й пакування кожної деталі, інструмента, епоксидки й фарби в пластикові лотки, щоб нічого не літало, коли підемо під вітрилами. Ми з Марією пропилососили й помили майже кожен куточок човна. До, до світанку і після.

Потім настав день походу з великим екіпажем: я, мій син, мій батько і Юджин. Купа веселощів. Здебільшого ми вивчали цей новий човен. Вітер раз у раз змінював силу, що трохи дратувало, але деякі галси були справді класні. Я навчився працювати з великою генуєю і відносно маленьким гротом. Вона доволі легко кренюється градусів до 20, а далі тримає крен. Ми пробували йти в лавіровку з поворотами на 100°, і вийшло.

Не обійшлося без пригод. Ми провели «навмисне» навчання «людина за бортом»: прибрали вітрила й підійшли на моторі, щоб підібрати «потопельника». А ще вода зайшла через зламану ПВХ-трубу, що йшла від «ланцюгового ящика» до кінгстона зливу кокпіту. Відкритий кінець зламаної труби йшов під воду, коли човен кренився на лівий борт, тож у трюм набралося 5–6 галонів. Дрібниця. Я затиснув гумовий шланг між кінгстоном і ПВХ-трубою, щоб таке більше не повторилося.

Причали, що переїжджають

Наприкінці серпня «Віра» перейшла від ремонтного причалу на вузьке місце-«кишеню», звідки значно легше виходити в похід. Це добра новина, і, мабуть, уся. Місце лише на фут ширше за її ширину, кути без жодного захисту, і це четвертий причал від озера, тож кожна хвиля від катера розгойдує човен. Я витратився на причальні колеса. Щоб поставити 12-дюймові колеса, довелося посадити кріплення врівень з причалом; інакше човен не міг би заходити й виходити. Почав рано, щоб устигнути кілька годин, поки сонце не піднялося високо і не почалося справжнє техаське пекло.

У вересні вона знову переїхала, на причал, який, я сподівався, стане її постійним, поки вона не буде готова до великої води. Стрілка показує топ моєї щогли, найвищої. А озеро все мілішало. Сумні човни... минулої зими над цим було понад 6 футів води, і я проходив над ним під вітрилами.

Жовтень: ще одне нове місце, нові качки й іще вужче місце, буквально на 10 дюймів ширше за човен. Довелося щось придумати з кутами причалу, щоб заходити більш-менш безпечно.

Похід на заході сонця: я і моя кохана дружина Марія, напередодні нашої 24-ї річниці.

Ліниві походи й бонусні фото

Лютий 2023-го, лінивий похід. Лише близько 110% генуї, без грота. 15 вузлів з поривами до 20, від бакштагу до галфвінду вгору по річці. Потім вітер встановився на 20 з поривами до 28, а «екіпаж» не був готовий лавірувати проти вітру, тож назад ми йшли на моторі. Фото на зворотному шляху немає: ми були зайняті.

Туманний ранок у марині.

Серпень 2023-го: озеро Тревіс досі мілішало. Човен крайній ліворуч, тепер на суші, був на 8 футів під водою, і я маневрував над ним у січні 2022-го. Ще один ніс, що стирчить з води, з'явився кілька місяців тому; тепер він на 3 фути над водою. Причали на пагорбі колись стояли просто біля урізу води. Рейки підйомника закінчуються в повітрі.

Обмін місцями

Після того як марина повернула весь причал і транець «Віри» опинився надто близько до берега, власник погодився, щоб я помінявся місцями з човном через прохід. Ми зробили це одного вечора після роботи. Добре тренування. Те, чого я боявся, пройшло ДУЖЕ легко: розвернути «Віру» на крихітному просторі, вийти заднім ходом через вузьку воду й обійти до причалу біля офісу. Я хвилювався через забіг корми від гвинта, але він виявився не таким страшним, як казали. Потім треба було перевести сусідський човен на старе місце «Віри», «ведучи» його вздовж причалів відпорними гаками. Близько 600 футів, і він не хотів іти прямо. Кілька разів нас зносило надто далеко, і доводилося «вихляти» стерном, щоб повернутися. Десь година розваг — і обидва човни на нових місцях.

У грудні 2023-го я отримав «подарунок» на день народження: нарешті хоч один формальний курс, ASA 101 Basic Keelboat. Понад 5 років ходив під вітрилами щовихідних і жодного разу не мав формального навчання чи сертифіката. Два дні навчання й іспиту під вітрилами. Це я.

Новий рік — нові офіційні фото.

Сам на борту і нічний похід

У січні 2024-го я приєднався до Девіда на його Pearson 35 на чудові 2–3 години походу при вітрі близько 10 вузлів. У неділю я спробував вийти на захід сонця, але вітер зник, тож я просто вийшов на моторі, посидів пів години й повернувся. Це вперше я швартував «Віру» сам. Ні човен, ні причал не постраждали!

Лютий: ранок пішов на прибирання, щоб на підлозі було менше безладу. Головна робота — розібрати дроти в колонці штурвала й під'єднати ехолот і лаг до комп'ютера OpenPlotter, щоб більше не стояти навколішки на підлозі, аби їх прочитати. Попередній власник поставив прилад так низько на колонці, що від нього майже не було користі. Ось моя панель тепер.

Після обіду — гарний похід при стабільних 10 вузлах з півдня. 15,2 милі за 4 години, у середньому 3,2 вузла, максимум 6,5. Моя корпусна швидкість — 7,0 вузла, тож доволі близько, зважаючи на те, що дно востаннє чистили у вересні. Гостро до вітру вона ходить доволі добре. Ось один з галсів у бейдевінд, 6,35 вузла в галфвінд (максимум був вищий), трохи відпочинку і повернення додому вночі, досі під вітрилами. Вітер упав до 5–6 вузлів, але не зник, а повний місяць дуже допоміг.

Порив на 76 миль/год

Наступного ранку в марині кілька хвилин дули пориви до 76 миль на годину. Причали протягло добрих 50 футів і притиснуло до стінки бухти. На щастя, човнів на них не було. Пішохідний місток погнувся. Між причалами й камінням не лишилося води. Мою «малярну камеру» зруйновано, а один причал перекрутило на 30 градусів. І ще кілька бонусних фото.

Літо на озері

4 липня 2024-го: шість годин під вітрилами. Гарний спосіб відсвяткувати.

ВікВік, мій молодший син, за штурвалом. Стандартне фото. 11,6 милі за 3 години, 10–18 вузлів, з рифами. Доволі гарний похід: крен менше 15°, тримали 3–5 вузлів.

Грудень: гарний, спокійний день з друзями. 5–10 вузлів, без несподіваних поривів, до 4,5 вузла десь половину часу. Готові вирушати. Це я.

Квітень 2025-го, кілька фото для довідки: штурманський стіл з покажчиками води й пального, допоміжна панель вимикачів і захищений 21-дюймовий дисплей. Електроніка — за дисплеєм, який відкидається вниз для доступу.

Травень 2025-го, щасливий день під вітрилами. 15–25 вузлів, трохи забагато, але дуже весело. Понад 40 поворотів за 5 годин, 21 миля на лагу (у середньому 4 вузли), а максимум, який я бачив, — 7 вузлів. Буквально на корпусній швидкості.

У червні я воював з 4G Wi-Fi-хотспотом плюс Wi-Fi-клієнтом плюс роутером, щоб мати віддалений доступ до комп'ютера OpenPlotter. Потім знайшов доволі дешевий 4G/Wi-Fi/Ethernet-роутер у вуличному корпусі IP67, з PoE, тож без окремого кабелю живлення. Один пристрій замість трьох, і його можна поставити на щоглу. Поки що він чудово працює навіть у каюті, біля ілюмінатора: до 8 Мбіт/с у місці, де телефон ледве ловить дзвінки. І кілька годин походу після обіду.

У липні до озера Тревіс повернулася вода: 20 футів за 24 години. Води в нас багато! У суботу ми гарно походили під вітрилами, близько 4 годин. Пішли вгору за течією, і десь через 1,5 години гарного ходу нас зупинила поліція й ВВІЧЛИВО попросила повернутися в марину. Потім ми дізналися, що озеро закрили для прогулянкових човнів через усе сміття, що плавало, і що пошукова операція ще триває.

Кілька фото човна.

Вересень: гарний день, близько 6 годин походу по озеру Тревіс при майже стабільних 10–15 вузлах і кількох поривах на 20. 21 миля на лагу (на жаль, трек загубився) і щонайменше 40–50 поворотів. Ходити по озеру «річкового типу» — трохи спортивно. На борту були мій молодший син і його друг. І новини марини: вони переставили причал з 20 човнами на ньому за один раз. Тетріс для дорослих.

Останній похід року з друзями був одним з найкращих. Гарний рівний вітер, 4–5 вузлів ходу, крен ніколи не більше 15°. Усе ідеально. Потім три тижні поза містом, а потім — втеча з в'язниці.

Дерев'яні козли, щоб тримати щоглу під час перевезення. І трохи на моторі до озера й назад, востаннє на озері Тревіс.

Галвестонська затока

Березень 2026-го, Кема. Дощовий вечір, моя перша ніч на борту «Віри». Kemah Boardwalk Marina після дощу. «Віра» вночі.

А потім перший вихід під вітрилами в Галвестонській затоці. Найперший. Близько 5 годин, 15 вузлів, хвиляста вода, але після всієї тієї роботи — справжня радість. Виходимо з Кеми, смак свободи, я і мій син. Після всього перезбирання авторульовий не працював. Біля причалу ми з'ясували, що шпонка випала з паза баллера стерна, тож важіль просто крутився на баллері, а не кермував човном. Тож Віктор майже весь час стернував руками. І ми повернулися до причалу цілими.

Ми були не самі. Того дня вийшло багато вітрильників. Ця іграшка йшла ДУЖЕ швидко; я б сказав, легко 10 вузлів.

Квітень: дуже активна неділя. 20–25 вузлів і хвилі 2–3 фути з періодом 3–4 секунди. Майже як верхова їзда. Добре налаштований авторульовий має значення.

Прогнози як з рекламного буклета

Я запланував гарний, лагідний похід з дружиною. Прогноз упевнено обіцяв 5–8 вузлів, хвилі менше фута і мінливу хмарність. День як з рекламного буклета. Реальність, звісно, видала 10–15 вузлів і коротку, рвану хвилю 1–1,5 фута. Усе одно нормально, аж поки не настав час повертатися. Тоді почала мрячити, і довелося йти чистий фордевінд. Наступну годину ми проходили повний курс ходу за вітром: хитавиця, гойдання і роздуми про свої життєві рішення. Чи треба казати, що Марія була не в захваті.

Утім, були й щасливі моменти. Я і моя щаслива дружина, виходимо на моторі з каналу Кеми, мій хоробрий співкапітан Вік і авторульовий на вахті. І суботній вечір у місцевому ресторані.

Травень: два дні, один для роботи, один для задоволення. Фото небагато, лише моя щаслива дружина. Прогноз казав хвилі 0,7 фута і 5–10 вузлів. Ми пішли до острова Редфіш, приблизно за 8 миль від Кеми. Лавіровка проти вітру, але непогано: вона гарно йшла з невеликим креном на 3–5 вузлах, і всі були щасливі. Ми стали на якір поруч з кількома іншими човнами й уперше скупалися в затоці. Вода була чудова.

Як завжди, я скористався нагодою зазирнути під човен. Завдання перше: мотузка на гвинті. Коли ми відходили на моторі від верфі, я намотав на гвинт кінець від купальної драбини. Слава Богу, він був достатньо старий, щоб порватися, інакше ми б мали справжні проблеми. Але частина його так і лишалася там увесь цей час. І так, близько 4 футів мотузки було намотано на вал і гвинт. Протиобростаюча фарба працює ЧУДОВО. А от на гвинті й валу були дрібні балянуси. Схоже, доведеться чистити їх щомісяця.

За диво завжди треба платити. Поки ми відпочивали на якорі, вітер піднявся до 15–20 вузлів, а хвилі виросли десь до 2 футів. Це затока, тож хвилі короткі, і хитавиця швидко стає неприємною. Півтори години рок-н-ролу, хоча йшли ми не чистим фордевіндом. З іншого боку, стабільні 7 вузлів, майже корпусна швидкість.

Червень: 26 миль за 5 годин. Гарний вітер і небагато хвиль: 5,7 вузла при справжньому вітрі 8,4 вузла! Думаю, це справді непогано, принаймні для мене. На борту були мій син і його друг.

Після майже двох годин такелажних робіт, налаштувань і гри з новим гротом ми вирішили припинити працювати, поставити старий назад і нарешті піти під вітрилами. Жваві умови. Знаєте це відчуття, ніби сидиш у пральній машині? Один з таких днів.

Вода під підлогою

Липень 2026-го, суботній ранок. Ми підняли нове вітрило й вийшли на ходові випробування нового стоячого такелажу. 15–20 вузлів. Чудовий похід, хоча погода так і не дала поставити повний грот, тож більшу частину дня йшли 5–6 вузлів з першим рифом і лише «краєчком» стакселя.

Одного разу сильніший порив, може, 20+, поклав фальшборт у воду. Нічого надмірного, звичайна реакція на добрий порив. Хвилин за п'ять-десять я почув сигнал трюмної помпи. Стрибнув у каюту й знайшов 2–3 дюйми води під пайолами. У мого човна дуже мілкий трюм, тож навіть 5–10 галонів виглядають драматично.

Перша думка: «Х'юстоне, у нас проблема». Ми були недалеко від марини, тож перша реакція — «повертаймося». Потім узяла гору цікавість. Звідки вся ця вода? Швидка дегустація дала відповідь: прісна.

Я одразу зрозумів. Я забув закрити наливний кран між головним баком у носовій каюті й маленьким витратним баком з лівого борту. Вода в передньому баку піднялася вище верху вентиляційної лінії й просто вилилася через вентиляцію в трюм.

Тоді стрес перетворився на сміх, і решта дня була наша — під вітрилами.

Наприкінці липня: гарна погода, вранці 5–8 вузлів з південного заходу, тож можна було лавірувати майже паралельно судноплавному каналу. Ми пробували дійти до Галвестона, але біля острова Редфіш вітер упав до 1 вузла, а потім розвернувся прямо на південь. Ми пройшли кілька миль за острів і повернули назад. Ось Х'юстонський судноплавний канал, новий грот у роботі, хід фордевіндом з генуєю, що раз у раз обвисає, і просто риба біля причалу.

Серпень: тихий день, 4–6 вузлів і майже без хвиль, 16 миль туди й назад. З нами пішли моя 4-річна онука, старший син і його дружина. Було дуже спекотно, тож ми ввімкнули кондиціонер від інвертора, щоб у малої було прохолодне місце для відпочинку. Через 3 години ми повернули назад, щоб родина встигла додому в розумний час. Тут просто фото інших човнів у затоці.

Дрібні справи того вікенду: я замінив бортовий Wi-Fi-роутер на дводіапазонний 2,4/5 ГГц з VPN до мого домашнього роутера, щоб робити резервні копії системи й наглядати за човном віддалено. І навайбкодив плагін для OpenCPN, що показує справжній вітер на карті: синя стрілка. Лінії безпечного дрейфу — може, згодом.

Кема — Галвестон і назад

Серпень 2026-го, справжній повний вікенд. Цей похід був:

• Найдовшим вікендовим походом, який я будь-коли робив на «Вірі».
• Найближчим, де вона була до СПРАВЖНЬОЇ морської води.
• Моїм першим разом у Галвестоні й першою ніччю поза домашньою мариною.
• Походом у найщільнішому комерційному трафіку, який я будь-коли бачив, і першим справжнім, а не заради розваги, використанням AIS.
• Першою спробою ночі без кондиціонера при 30 °C (але потім я схитрував і став біля причалу).
• Першим перетином судноплавного каналу в Галвестонській затоці і першим приготуванням їжі на ходу.
• Першим за довгий час абсолютно тверезим походом.

Рано-вранці в суботу в марині; вийшли з Кеми десь о 10:20. Капітан ВікВік. Спокійний хід до Галвестона на 5–6 вузлах, ховаючись у тіні генуї. Моторно-вітрильне судно в Галвестонському каналі. Потім жорстка лавіровка, коли вітер посилився.

Наближаючись до Галвестона, я по-справжньому зрозумів, навіщо ставив транспондер AIS і наскільки він корисний у щільному трафіку. Ось ми на карті MarineTraffic; на жаль, скриншотів наших власних екранів я не зробив. Опинитися просто в тому трафіку, серед вантажних суден, барж, поромів і десятків менших човнів, було доволі напружено. Не поруч, не спостерігаючи збоку, а всередині. ДОРОСЛЕ відчуття.

Причали берегової охорони в Галвестоні. Ми офіційно стали на якір на якірній стоянці Teacup. Гарна вечеря після довгого дня і захід сонця на якорі.

Коли я питав на форумі, де стати на якір у Галвестоні, мені порадили Teacup, але й попередили, що поруч чималий трафік і там не те щоб спокійно. Гаразд, легкого життя я не шукаю, і це одна ніч. Після вечері ми побачили, скільки там насправді трафіку. Вітер тримав нас майже точно бортом до хвиль від суден, тож кожні 5–10 хвилин човен гойдало на 15–20 градусів з боку на бік. Солодких снів ця ніч не обіцяла.

Один хлопець з форуму, який згадував Teacup (хоча не те щоб радив), також казав, що я можу скористатися вільним гостьовим місцем у марині, де він живе на човні, за п'ять хвилин ходу на моторі. Тож я йому написав. Він відповів майже одразу: «Я на причалі в жовтій футболці. Покажу вам місце, де можна переночувати». Дуже зворушливий момент.

Ми вибрали якір і в останніх променях дійшли на моторі. D Yami зустрів нас на причалі й допоміг пришвартуватися, Вік йому подякував, а він просто тихо пішов. Я запросив його на борт на чай, ром, джин чи сидр, але, схоже, допомогти двом незнайомцям знайти спокійну ніч — це для нього достатньо спілкування, і запрошення лишилося без відповіді. Ще він сказав, що ми можемо під'єднатися до берегового живлення. Тож замість того, щоб усю ніч гойдатися на 15–20 градусів на якорі, ми мали тихий причал, електрику, кондиціонер і добрий сон.

Іноді найкраще спорядження для подорожі — це просто доброзичлива людина на причалі в жовтій футболці.

Наступного ранку ми не хотіли зловживати гостинністю чи бути «спійманими на чужій території», тож вийшли так рано, як змогли. План був на 6 ранку, але після доброї ночі з кондиціонером я ледве відскріб себе від ліжка о 7. Швидка кава, трохи сніданку — і геть від причалу якнайшвидше. Symphony of the Seas стояла тієї ночі приблизно за 1 000 футів від нас; я сфотографував її, коли ми проходили повз. Прощавай, Галвестоне, місто великих кораблів.

Назад ми йшли вздовж східного боку судноплавного каналу. Гарний вітер, ішли з креном 15°. Дорогою зустріли човен з нашої марини. А ці паскуди, «любовні мушки», знайшли нас посеред Галвестонської затоки, сотні! Не кусаються, не жалять, але дістають неймовірно. І літають парами, тож їх завжди вдвічі більше, ніж здається. О 3-й по обіді вітер стих нижче 2 вузлів, тож ми завели двигун і останню годину йшли додому на моторі.

День народження в затоці

У вересні 2026-го ми мали чудовий вікенд на воді. Це був мій день народження, і ми провели шість чудових годин у затоці. Майже гладка вода і 3–6 вузлів вітру, ідеально для відпочинку. Ніякого спортивного ходу, ніяких навчань, крен менше 10° і 2–5,5 вузла, скільки вітер давав. У нас на ходу навіть були гарячий чай і торт на день народження («Наполеон»), завдяки нашому великому хлопцеві: батареї на 3,5 кВт·год і інвертору на 3 кВт. Просто я.

Наступного дня — трохи роботи на човні, але спершу кава. Невелике виправлення в програмі: натискання AUTO на NavPod не брало поточний курс як заданий. Тепер працює, як зазвичай працюють авторульові: тиснеш AUTO, і човен іде туди, куди дивиться. Потім душ у кокпіті, наполовину готовий: лінія холодної води йде в ахтерпік, з кульовим краном і душовою лійкою від системи під тиском. Поки що лійка й шланг просто живуть в ахтерпіку, тож, щоб скористатися, треба відкрити люк. Термостатичний змішувач і нормальний вивід у кокпіт будуть згодом. І прибирання ахтерпіку: знову човнова йога. Його не прибирали від ремонту, і він був повний склопилу. Капітан у коробці.

Після важкого дня — кілька годин під вітрилами на заході сонця.

Жовтень: дві години в затоці, але для нашого екіпажу надто трясло. 15 вузлів і 1,5–2 фути рваної хвилі.

Листопад 2026-го: гарні кілька годин вечірнього походу в суботу. На цьому журнал поки що зупиняється. Далі буде — на воді.